Поняття застосування запобіжного заходу охоплює не тільки його обрання, а й випадки зміни запобіжного заходу

У Верховному Суді проаналізували поняття застосування запобіжного заходу. 

В ухвалі Євросуду від 8.01.2008 щодо прийнятності заяви №32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, якої намагаються досягти.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою та запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п. 57 рішення від 28.05.85 у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства», п. 96 рішення від 13.02.2001 у справі «Кромбах проти Франції»).

Виходячи із системного аналізу положень ст. 309 КПК та враховуючи вимоги ст. 181 КПК, суд касаційної інстанції вважає, що поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, а й випадки зміни запобіжного заходу, коли суд обирає інший захід.

Таким чином, слідчий суддя, постановивши ухвалу про зміну запобіжного заходу з особистого зобов’язання на домашній арешт, фактично застосував запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, така ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку, тому право підозрюваного Особи 2 на її оскарження було незаконно обмежено апеляційним судом.

 

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

28 березня 2019 року                      м.Київ                               №286/1695/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча — СТЕФАНІВ Н.С.,
судді: МАКАРОВЕЦЬ А.М., СТОРОЖЕНКО С.О. —

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу

Особи 2 на ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 21.06.2018 про відмову у відкритті апеляційного провадження.

1. Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

Особа 2 виклав вимогу до суду про скасування ухвали АСЖО від 21.06.2018 з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вимогу мотивував істотним порушенням судом апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону, що мало в результаті обмеження доступу до правосуддя через порушення його права на оскарження ухвали слідчого судді про зміну запобіжного заходу. Також стверджує, що суд дійшов неправильного висновку про неможливість оскарження ним зазначеної ухвали, керуючись положеннями ст.309 Кримінального процесуального кодексу щодо вичерпного переліку ухвал, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, оскільки зміна попередньо обраного підозрюваному запобіжного заходу на домашній арешт фактично є застосуванням запобіжного заходу.

2. Зміст судових рішень

2.1 Рішення суду першої інстанції

Ухвалою слідчого судді Овруцького районного суду Житомирської області від 14.06.2018, якою частково задоволено клопотання старшого слідчого СВ Овруцького ВП Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області, підозрюваному Особі 2 змінено запобіжний захід з особистого зобов’язання на домашній арешт.

2.2 Рішення суду апеляційної інстанції (яке оскаржується)

Ухвалою АСЖО від 21.06.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Особи 2 на ухвалу слідчого судді Овруцького райсуду від 14.06.2018.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні суду касаційної інстанції заперечувала проти задоволення касаційної скарги.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Практика Європейського суду з прав людини

В ухвалі Євросуду від 8.01.2008 щодо прийнятності заяви №32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, якої намагаються досягти.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою та запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п.57 рішення від 28.05.85 у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства», п.96 рішення від 13.02.2001 у справі «Кромбах проти Франції»).

4.2 Кримінальний процесуальний кодекс

4.2.1 Стаття 309. Ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування

1. Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про:

<…> 4) застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні.

4.2.2 Стаття 310. Порядок оскарження ухвал слідчого судді

1. Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку.

<…> 5. Мотиви суду касаційної інстанції щодо доводів касаційної скарги

<…> 5.2 Щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону

Доводи касаційної скарги Особи 2 про порушення його права на оскарження судового рішення та обмеження доступу до правосуддя є обґрунтованими.

Згідно з ухвалою слідчого судді Овруцького райсуду від 14.06.2018 до суду звернувся слідчий з клопотанням про зміну запобіжного заходу підозрюваному Особі 2 з особистого зобов’язання на тримання під вартою з підстав учинення ним кримінальних правопорушень, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 5 років.

При цьому, задовольняючи клопотання слідчого частково, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, однак, зважаючи на невиконання покладеного обов’язку підозрюваним Особою 2, змінив запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання на домашній арешт.

Апеляційний суд відмовив у відкритті провадження за скаргою Особи 2 на ухвалу слідчого судді з підстави, що апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку з урахуванням положень ст.309 КПК, оскільки, задовольняючи клопотання, слідчого змінили, а не застосовано підозрюваному Особі 2 запобіжний захід з особистого зобов’язання на домашній арешт.

Нормами процесуального закону встановлено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. До цього переліку, зокрема, віднесено відповідні ухвали слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту [4.2.1].

У провадженні, що розглядається, слідчий суддя задовольнив клопотання слідчого частково та відповідно до положень ст.181 КПК змінив запобіжний захід Особі 2, застосувавши в такий спосіб до підозрюваного замість особистого зобов’язання інший запобіжний захід — домашній арешт. При цьому в резолютивній частині судового рішення правильно роз’яснено порядок та строки його оскарження [4.1].

Таким чином, апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про зміну запобіжного заходу, неправильно застосував положення ст.309 КПК, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у підозрюваного Особи 2 права на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, що призвело до безпідставного обмеження його права на доступ до суду.

Наведені порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції є істотними, оскільки ставлять під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що є безумовною підставою до його скасування з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, за результатами проведення якого слід ухвалити законне судове рішення, мотивоване належним чином [4.2.3, 4.2.6].

5.3 Правовий висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Виходячи із системного аналізу положень ст.309 КПК та враховуючи вимоги ст.181 КПК, суд касаційної інстанції вважає, що поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, а й випадки зміни запобіжного заходу, коли суд обирає інший захід.

Таким чином, слідчий суддя, постановивши ухвалу про зміну запобіжного заходу з особистого зобов’язання на домашній арешт, фактично застосував запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, така ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку, тому право підозрюваного Особи 2 на її оскарження було незаконно обмежено апеляційним судом.

Керуючись стст.436, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 21.06.2018 про відмову у відкритті апеляційного провадження скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною й оскарженню не підлягає.

, ,

Похожие записи

Меню