Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги

image_pdfimage_print

За результатами розгляду апеляційної скарги на вирок або на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право вчинити лише одну з дій, передбачених ч. 1 ст. 407 Кримінального процесуального кодексу України.

Про це йдеться в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка розглянула касаційні скарги: засудженого – на вироки місцевого та апеляційного судів, а прокурора – на вирок суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вироку суду першої інстанції особа була засуджена за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство), ч. 4 ст. 187 (розбій) Кримінального кодексу України. За результатами розгляду апеляційної скарги засудженого суд апеляційної інстанції залишив без змін вирок місцевого суду. Того ж дня апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора на згаданий вирок, скасував судове рішення суду першої інстанції в частині призначеного покарання і постановив новий вирок.

У касаційній скарзі прокурор зазначив, зокрема, про те, що суд апеляційної інстанції прийняв одночасно два протилежних рішення, а це не передбачено законом.

Як вказано в постанові ВС, згідно з ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити вирок або ухвалу без змін; змінити вирок або ухвалу; скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок; скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову; скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження; скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Рішення про скасування вироку повністю чи частково та ухвалення нового вироку суд апеляційної інстанції приймає у формі вироку, а будь-яке інше з передбачених законом рішень – у формі ухвали (ст. 418 КПК України).

Таким чином, логіко-граматичне тлумачення кримінальних процесуальних норм, які регулюють провадження в суді апеляційної інстанції, свідчить про те, що за загальним правилом за результатами розгляду апеляційної скарги на вирок або на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право вчинити лише одну з дій, передбачених ч. 1 ст. 407 КПК України.

Усупереч нормам процесуального права та практиці їх застосування апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги одночасно ухвалив два протилежні рішення, які є взаємоповʼязаними, стосуються однієї особи та одних і тих самих епізодів обвинувачення. Така позиція не тільки не відповідає вимогам чинного кримінального процесуального закону, а й суперечить принципу правової визначеності як складової верховенства права.

Постановляючи одночасно щодо особи два процесуальні рішення: вирок та ухвалу, які з огляду на пункти 3, 4 ст. 428 КПК України мають різну юридичну природу касаційного оскарження, апеляційний суд порушив процесуальну рівність учасників судового процесу.

ВС скасував вирок та ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 373/626/16-к

провадження № 51-3529 км 18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої  Григор’євої І.В.,

суддів: Бущенка А.П., Голубицького С.С., 

за участю:

секретаря судового засідання Зінорук В.В.,

засудженого  ОСОБА_1,

захисника РисяВ.Г.,

прокурора  Руденко О.П.,

            

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 на вироки Баришівського районного суду Київської області від 31 травня 2017 року та Апеляційного суду Київської області від 27 липня 2017 року; прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на зазначений вирок апеляційного суду у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015110240001070, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2  уродженця с. Великої Яблунівки Смілянського районуЧеркаської області, жителя АДРЕСА_1 раніше судимого: 26 квітня 2005 року  Смілянським районним судом Черкаської області за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна; 21 квітня 2015 року Чигиринським районним судом Черкаської області за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, із застосуванням ст. 75 КК з іспитовим строком тривалістю 2 роки,  засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК.  

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини  

За вироком Баришівського районного суду Київської області від 31 травня 2017 року ОСОБА_1 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК – на строк 15 років із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю; за ч. 4 ст. 187 КК – на строк 12 років із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю. На підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів ОСОБА_1 засуджено на строк 15 років із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю. 

Вирішено цивільний позов. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди по 713 та 100 000 грн відповідно.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні. 

Судом ОСОБА_1 визнано винуватим в умисному вбивстві двох осіб, вчиненому з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб та у розбійному нападі за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, із проникненням до житла особою, яка раніше вчинила розбій, що було скоєно за обставин, детально викладених у вироку. 

Як установив суд, 17 жовтня 2015 року близько 23:30 ОСОБА_1 за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, з метою заволодіння чужим майном проникли до будинку АДРЕСА_2 Під час перебування у будинку вони з метою вбивства завдали тупим і колючо-ріжучим (типу клинка ножа) предметами декілька ударів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у життєво важливі органи, заподіявши останнім тяжких тілесних ушкоджень та спричинили смерть. 

Зокрема, ОСОБА_5 було заподіяно відкриту черепно-мозкову травму та двох проникаючих колото-різаних поранень живота, а ОСОБА_3 – відкриту непроникаючу черепно-мозкову травму, проникаюче та непроникаюче колото-різані поранення грудної клітки, від яких потерпілі померли. Після цього ОСОБА_1 разом із особою, матеріали щодо якої було виділено в окреме провадження, заволоділи належними ОСОБА_5 грошима та майном на загальну суму 1424,71 грн.  

Апеляційний суд Київської області за наслідками розгляду апеляційної скарги засудженого ухвалою від 27 липня 2017 року залишив без змін вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 Водночас за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора згаданий суд 27 липня 2017 року скасував цей же вирок у частині заходу примусу і постановив новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі: за пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК – на строк 15 років із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю; за ч. 4 ст. 187 КК – на строк 12 років із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів – на строк 15 років із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.  

На підставі ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2015 року і за сукупністю вироків ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 17 років.  

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали 

У касаційній скарзі з доповненнями прокурор просить на підставах, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції за результатами перегляду вироку місцевого суду прийняв одночасно два протилежних рішення, що не передбачено законом. 

Також прокурор вважає, що цей суд належним чином не проаналізував наведених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення всіх доводів щодо допущених у провадженні порушень вимог ст. 65 КК, повною мірою не врахував ступеня тяжкості вчинених ОСОБА_1 діянь, їх наслідків, особи винного та обтяжуючих обставин, унаслідок чого призначив засудженому покарання, явно несправедливе через м’якість. Прокурор вважає, що оспорювані рішення не відповідають приписам ст. 370 КПК, і їх було постановлено всупереч загальним засадам, закріплених у ст. 7 цього Кодексу.  

У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту та однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування  постановлених щодо нього вироків із призначенням нового розгляду в суді першої  інстанції.

За твердженням ОСОБА_1, його винуватості не доведено, злочини  вчинила особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, а він намагався перешкодити їй; проте суди нижчих ланок не зважили на зазначене, залишили поза увагою доводи сторони захисту, не дали належної оцінки  доказам і всупереч ч. 3 ст. 373 КПК обґрунтували свої висновки на припущеннях.  

На касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 подав заперечення, в яких він, наводячи аргументи, наголошує на необґрунтованості вимог сторони обвинувачення та на відсутності у суду апеляційної інстанції правових підстав для засудження ОСОБА_1 і призначення останньому більш суворого покарання, ніж те, яке обрав місцевий суд. У зв’язку з тим, що впродовж апеляційного провадження не було усунуто неповноти розгляду й не було правильно оцінено докази, захисник вважає постановлені цим судом рішення незаконними. 

Іншим учасникам кримінального провадження належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило. 

Позиції учасників судового провадження 

У суді касаційної інстанції захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу останнього, заперечивши обґрунтованість доводів сторони обвинувачення щодо м’якості призначеного покарання; прокурор наполягав на заявлених указаною стороною касаційних вимогах і вважав, що оскільки рішення апеляційного суду слід скасувати, скарга засудженого підлягає частковому задоволенню.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах й у поданому  запереченні, колегія судів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а скаргу засудженого слід задовольнити частково з огляду на таке.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у  статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об’єктивному,  неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому із додержанням усіх вимог чинного законодавства вирішенні поданих апеляційних скарг.    

Згідно зі ст. 370 вказаного Кодексу судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим, а вирок апеляційного суду має також відповідати приписам статей 374, 420 КПК. За змістом ст. 404 цього Кодексу апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам кримінального провадження й дослідженим у судовому засіданні доказам.

З урахуванням наведених законодавчих положень та ст. 419 КПК апеляційний суд зобов’язаний проаналізувати і співставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляціній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідний матеріальний чи процесуальний закон. При залишенні апеляційних вимог без задоволення чи частковому їх задоволенні суд має навести обгрунтування своєї позиції, яка не може бути суперечливою та такою, що ставить під сумнів прийняте остаточне рішення. 

Вирішуючи питання щодо справедливості обраного засудженому покарання, суд повинен перевірити чи було додержано приписи статей 50, 65 КК, і в разі встановлення порушень усунути їх у процесуальний спосіб. При цьому форма та зміст рішення суду має узгоджуватися з правилами статей 407, 418 КПК у їх взаємозв’язку.

Апеляційний суд не дотримався цих приписів закону.

За матеріалами кримінального провадження вирок місцевого суду оскаржили в апеляційному порядку сторона захисту та обвинувачення. У поданій скарзі прокурор наполягав на необхідності застосування ст. 71 КК та на явній несправедливості заходу примусу через м’якість, просив скасувати вирок у цій частині й постановити новий, яким призначити ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі. Натомість засуджений у своїй скарзі посилався на упередженість суду, неповноту розгляду та порушення  права на захист.

За наслідками апеляційного розгляду ухвалою від 27 липня 2017 року суд, відмовивши засудженому в задоволенні його апеляційної скарги, залишив без змін  вирок місцевого суду від 31 травня 2017 року щодо ОСОБА_1 Незважаючи на  таке рішення, після його постановлення апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора й у цей же день вирішив скасувати згаданий вирок у частині призначеного засудженому покарання.  

Таким чином, суд апеляційної інстанції водночас ухвалив остаточні рішення, які містять явні суперечності, що неприпустимо та є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.  

Разом із цим, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1, не розглянув і не спростував наведених у ній доводів щодо порушення права на захист. Суд залишив поза увагою те, що право на захист особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, гарантовано п. 3 (с) ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, воно становить одну з головних підвалин справедливого судового розгляду. У вузькому аспекті одним із елементів права на захист є право на практичну й ефективну правову допомогу. Тому перевірка з питань забезпечення ОСОБА_1 такої допомоги, зважаючи також на санкцію ч. 2 ст. 115 КК є обов’язковою.

Згідно з ч. 1  ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити вирок або ухвалу без змін; змінити вирок або ухвалу; скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок; скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову; скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження; скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Рішення про скасування вироку повністю чи частково та ухвалення нового вироку суд апеляційної інстанції приймає у формі вироку, а будь-яке інше з передбачених законом рішень – у формі ухвали (ст. 418 КПК).

Таким чином, логіко-граматичне тлумачення цих кримінальних процесуальних норм, які регулюють провадження в суді апеляційної інстанції, свідчить про те, що за загальним правилом за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд щодо обвинуваченого має право вчинити лише одну з дій, передбачених ч. 1 ст. 407 КПК.

Орієнтовні винятки з цього правила наведено у постанові Пленуму Верховного Суд України від 15 травня 2006 року № 1 «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» і стосуються справ щодо кількох осіб або справ з кількома епізодами обвинувачення, що мають окрему кримінально-правову кваліфікацію. 

Зокрема, як зазначено у згаданій постанові, у разі порушення в апеляціях питання про погіршення становища одних засуджених (виправданих) та про скасування чи зміну вироку суду першої інстанції щодо інших таких осіб з інших підстав апеляційний суд за наявності до того підстав постановляє вирок тільки щодо тих засуджених (виправданих), становище яких погіршується, а щодо решти виносить ухвалу; у випадках, коли апеляційний суд постановляє свій вирок лише щодо частини обвинувачення, яке має окрему кримінально-правову кваліфікацію, він цим вироком частково скасовує вирок суду першої інстанції з погіршенням становища засудженого, а іншим процесуальним документом – ухвалою – той же вирок у частині засудження за іншими статтями КК залишає без зміни, змінює або скасовує з направленням справи у цій частині на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд (при цьому справу в зазначеній частині необхідно виділити в окреме провадження).

Усупереч указаним нормам процесуального права та практиці їх застосування суд апеляційної інстанції у справі ОСОБА_1 ухвалив за результатами апеляційного розгляду водночас два протилежних рішення, які є взаємопов’язаними, стосуються однієї особи та одних і тих самих епізодів обвинувачення. Така позиція не тільки не відповідає вимогам чинного кримінального процесуального закону, але й  суперечить принципу правової визначеності як складової верховенства права. 

Постановляючи одночасно щодо ОСОБА_1 два процесуальні рішення – вирок та ухвалу, які в силу пунктів 3, 4 ст. 428 КПК мають різну юридичну природу касаційного оскарження, апеляційний суд порушив процесуальну рівність учасників судового процесу, адже не забезпечив можливості засудженому представляти його справу в умовах, що не ставлять його в суттєво менш сприятливе становище, ніж сторону обвинувачення. При цьому в ухвалі апеляційного суду також не зазначено строку та порядку її оскарження,  як це передбачено ч. 1 ст. 419 вказаного Кодексу.

Отже, доводи у касаційній скарзі засудженого щодо перегляду вироку місцевого суду в порядку апеляційної процедури з порушенням кримінального процесуального закону є обґрунтованими.

Крім того, за наслідками здійсненні апеляційного провадження суд не дав  переконливих, вичерпних відповідей на доводи прокурора стосовно порушень ст. 65 КК, явної несправедливості заходу примусу через м’якість та необхідності призначення засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі.

Відповідно до положень статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом’якшують та обтяжують.

Проте замість перевірки додержання наведених приписів закону апеляційний суд, мотивуючи незгоду з позицією прокурора, обмежився цитуванням змісту статей 64, 65 КК та формальним посиланням на те, що місцевий суд врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених злочинів, особу обвинуваченого, котрий не працює, посередньо характеризується, має на утриманні трьох дітей, а також інші обставини, які впливають на покарання.

   Як убачається з оскаржуваного вироку, суд апеляційної інстанції не проаналізував аргументів прокурора, не зіставив їх із даними, наявними у кримінальному провадженні, які мають правове значення при виборі заходу примусу,  і по суті не вмотивував, чому вважає за можливе досягти мети покарання при його призначенні у виді позбавлення волі на певний строк. 

Так, не отримало належної оцінки суду те, що ОСОБА_1 схильний до протиправної поведінки, попри судимості за корисливі злочини на шлях виправлення не став, суспільно корисною діяльністю не займався – навпаки, згідно з обвинуваченням, визнаним судами нижчих ланок доведеним, у період іспитового строку вчинив нові особливо тяжкі кримінальні правопорушення щодо двох осіб, наслідки яких є незворотними. Виключна суспільна небезпечність цих дій з огляду на кількість інкримінованих кваліфікуючих ознак злочинів у поєднанні з даними про особу засудженого необґрунтовано залишилися поза увагою суду. Тому твердження прокурора в касаційній скарзі про м’якість призначеного ОСОБА_1 заходу примусу є слушними. 

Крім того, оскільки ОСОБА_1 суспільно корисною діяльністю не займався, а матеріали провадження не містять відомостей на підтвердження факту перебування на його утриманні трьох дітей, посилання апеляційного суду на цю обставину є непереконливим. 

У контексті зазначеного колегія суддів вважає, що апеляційний суд у вироку не навів відповідних мотивів і правових підстав призначеного ОСОБА_1 заходу примусу, а тому постановлений вирок не можна вважати законним, обґрунтованим та вмотивованим і він підлягає скасуванню на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК. Оскільки при постановленні вироку та ухвали, прийнятих за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1, апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, і ці рішення є пов’язаними між собою, скасуванню підлягає і згадана ухвала, про що обґрунтовано йдеться у касаційній скарзі прокурора. 

З огляду на викладене касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, а скарга засудженого ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. 

У ході нового апеляційного розгляду суду необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах та інші доводи  в касаційній скарзі засудженого, дати на них вичерпну відповідь й ухвалити справедливе рішення, яке відповідає ст. 370 вказаного Кодексу. 

Якщо за наслідками нового перегляду суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в інкримінованих йому злочинах, слід мати на увазі, що за тих самих фактичних обставин справи та даних про особу засудженого, призначене йому покарання є м’яким.

Керуючись статтями 433, 434 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

                                                         у х в а л и л а:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції,  задовольнити, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Київської області від 27 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і: А.П. Бущенко І.В. Григорєва С.С. Голубицький                             

, , ,

Похожие записи

Меню